Назад к списку

З приводу прийняття і любові до себе

Взагалі, мало людей по-справжньому себе люблять. 

Якщо ми шукаємо шляхи до покращення, то це частіше не через просте бажання розвиватись і не стояти на місці, а через банальне невдоволення собою. Якоюсь частинкою себе. 

Спорт – через те, що «не таке» тіло. Навчання – через те, що «не дотягую» за рівнем. Вебінари з якогось нового заняття – через те, що здається, наче хоч щось нове допоможе виринути з буденності. Так, всі ці заняття – гарна ідея. Але ж, погодьтесь, приємніше працювати над собою через любов до себе, а не через ненависть. 

Так, доктор Кокс із «Клініки» стверджує, що, «як тільки ти подивишся у дзеркало, і тобі сподобається те, що ти бачиш, вважай, що ти вже вмер, а всі тренування зводяться до простого яненавиджусвоєтіло». Проте, зізнаємось: у цьому питанні він – не кращий персонаж для наслідування. 


Згадайте себе дітьми. Коли в вас щось виходило з більшим задоволенням та жагою: коли вас хвалили за успіхи чи коли лаяли за провали? 

Ну, друзі, тепер цей зовнішній голос став вашим внутрішнім, і лише вам вирішувати, яку стратегію обирати для власного тіла/мозку/творчої натури. 

Давайте займатись спортом, тому що хочемо почувати себе краще. 

Давайте навчатись, бо хочемо більше знати у своїй сфері. 

Давайте відкривати для себе нове, щоб розширити навички або просто отримати приємне хобі. 

І це кажу вам я – людина, яка з чималим трудом змушує себе потренуватись (до речі, часто приклад ближнього свого стає вирішальним), але потім все ж таки розуміє, що це було не дарма, адже більше не болить спина, шия, голова/пройшов нежить/і, взагалі, я – бубочка та молодець. 

Коротше кажучи: розвивайтесь, це прекрасно. 

Тільки робіть це по любові.  


Фотоhttp://yarkaphoto.com.ua/